Extreme right leader named "the Person of the Year" by the Ukrainian magazine Korrespondent

While The Times declared Elizabeth II the 2012 Person of the Year and Time named the US President Barack Obama, one of the most popular Ukrainian magazines, Korrespondent, gave the same title to the leader of the notorious extreme right All-Ukrainian Union "Freedom" (Svoboda), Oleh Tyahnybok.

Appeal to the European Parliament

To
Martin Schulz
President of the European Parliament
European Parliament
Rue Wiertz 60
1047 Brussels
Belgium

Lancaster, November 4, 2012

The recent award of the Nobel Peace Prize to the EU surprised us as it comes at a time when the rise of fascism and ever more explicit xenophobia and racism threaten the EU’s future. The Nobel Prize Committee lauded the role of the EU in bringing democracy and human rights to post-communist countries, but said nothing of how the politics of exclusion, i.e. anti-Semitism, antiziganism and xenophobia, have returned in Hungary and other parts of Europe.

We are concerned about the significant increase in the direct involvement of the state in fascist and totalitarian activities, as in Hungary, or, state support for violent police activities in favour of fascist groups, as in Greece. Racism is a social evil and a political and personal catastrophe. Europe’s failure to sufficiently protect minorities from egregious abuses of human rights, and the fact that some states fail to condemn racism on or off the pitch (as in the case of Serbia), is undermining the EU’s historic role in uniting the Continent.

Everyone who wants to resist the increasing rise of racism and fascism in Europe should sign and support our petition to the European Parliament to counter the rise of this most divisive and dangerous phenomenon. Specifically, we request that the European Parliament, as our elected representatives, commit itself to enforcing Europe’s legal prohibitions against racism, as embodied in European antidiscrimination law and the EU’s Charter of Fundamental Rights; and that the Parliament does more to help European nations counter a dangerous politics of exclusion by changing attitudes in different social groups, from the home to the workplace, from primary schools to universities, as a step towards transforming Europe "from a continent of wars to a continent of peace."

Sincerely
(All signatures in personal capacity)

My articles for openDemocracy so far

My articles for openDemocracy so far -

Ukraine: the far-right in parliament for the first time
1 November 2012
The Parliamentary election in Ukraine has, as expected, returned President Yanukovych’s Party of Regions to power. It has also had one less predicted result: the first election to the country’s parliament of MPs from the ultra nationalist far-right. Anton Shekhovtsov looks at the rise of ‘Svoboda’ (Freedom).

Security threats and the Ukrainian far right
24 July 2012
The rise to political power of the Ukrainian far right party, Svoboda, was recently halted by a new electoral law. But there are further security issues connected to the far right's increasing support that have not been stopped in their tracks.

The West on Ukraine: when ‘anti-racism’ becomes xenophobia
8 June 2012
Condemnation in the British media of racist incidents in Ukraine has moved on from concern into hysteria, says Anton Shekhovtsov. Not only unfair, it does little to encourage those trying to push a progressive agenda within the country.

Security threats and the Ukrainian far right

Here's my short article on the Ukrainian far right for Prof Ruth Wodak's feature on openDemcracy -

Security threats and the Ukrainian far right

My previous article for openDemocracy dealt with the representation of Ukraine in British media in the wake of Euro-2012 -

The West on Ukraine: when ‘anti-racism’ becomes xenophobia

Son's love for Anthony Hancock

Searchlight's Editor Gerry Gable posted a blog message about the death of Anthony Hancock, "chief printer to the British and international far right, safe-houser of international Nazis with links to terrorism and long-time police asset in the non-political criminal underworld".

Hancock's son, Robert, showed up in the comments to the message and expressed his discontent with the "tone" of the article. In particular, he wrote:

I have never held any of my fathers political beliefs, but he was still my father and for all of his faults I do love him.

Earlier today, Anthony Hancock's friend shared some memories of his last days:

What is little known is the fact that Tony was thrown out of the family home some time last year and he was sleeping on the concrete floor of the Print Factory throughout the Winter with only a sleeping bag. This may have contributed to a deterioration in his health. He told me he was staying in a room in a friend's house but this proved another example of his male pride. He was suffering all along on a concrete floor under freezing conditions. He was also a diabetic and this would have affected his circulation and blood sugar levels adversely.

When I asked Tony's son, Robert, (during Tony's hospitalisation) whether he would have him back in the family home he remarked, "Me and mum won't have him back".

The curtain falls.

Відкритий лист до лідерів української демократичної опозиції

Відкритий лист до лідерів української демократичної опозиції щодо участі партії «Свобода» у Комітеті опору диктатурі

Ми, громадяни України та громадяни інших країн українського походження, є групою дослідників, журналістів, редакторів, публіцистів, експертів, активістів, викладачів тощо. Ми професійно займаємося моніторингом, аналізом та роз’ясненням української політики. Упродовж останніх років ми стежимо за заявами та діями колишньої Соціал-націоналної партії України, яка зараз називає себе Всеукраїнським об’єднанням «Свобода». Грунтуючись на власних спостереженнях і дослідженнях, а також на думках інших експертів, ми закликаємо лідерів української демократичної опозиції переглянути питання щодо участі партії «Свобода» у Комітету опору диктатурі і щодо подальшої співпраці з цією партією.

Партія Тягнибока називає себе «Свобода». Водночас, це принципово антиліберальна партія, яка часто, відкрито і недвозначно заперечувала ключові політичні та економічні свободи.

Представники «Свободи» часто видають себе у медіа за толерантних демократів. Утім, багато ознак вказують, що фундаментальні переконання партії відзначаються нетерпимістю до меншин і прагненням до виняткової форми етнократії.

Тягнибок і команда демонстративно плекають історію спротиву УПА нацистській окупації України. Попри це, деякі члени «Свободи» проявляють інтерес до праць представників фашистського руху Німеччини, що виходить за рамки винятково академічних зацікавлень.

«Свобода» стверджує, що є проєвропейською партією. Але її етноцентричний і гомофобний світогляд прямо суперечить принципам, на яких відбувалася європейська інтеграція.

«Свобода» заявляє, що є типово європейською партією. Втім, вона належить до ультранаціоналістичного Альянсу європейських національних рухів, що включає деякі найбільш екстремістські праворадикальні партії ЄС, які викликають збентеження, відразу і сором в більшості європейців.

Об’єднання «Свобода» називає себе «всеукраїнським». Тим не менше, воно залишається регіональною партією, що розділяє, а не об’єднує Україну і про що свідчить невідповідність здобутих нею результатів на виборах у Галичині, з одного боку, та на решті території України, з іншого.

Партія Тягнибока виступає як найбільш рішучий захисник України проти російського іредентизму та колоніалізму. Проте вона непрямим чином допомагає московським неоімперіалістичним схемам, оскільки її громадська діяльність та відкриті заяви, як правило, поглиблюють відчуження і сприяють сепаратистським настроям у Західній та Південно-Східній Україні.

«Свобода» позиціонує себе як найбільш послідовний противник напівавторитарному режимові Януковича. Попри це, її лідерів часто запрошують висловлювати свою точку зору на телеканалах, які пов’язані з Партією Регіонів.

«Свобода» заявляє про свою підтримку українській демократії та інтеграції з Заходом. Проте її амбівалентна позиція стовно української ліберальної традиції, єврейської спадщини, відносин із Польщею, мультикультурного суспільства та низки інших питань свідчить про те, що розуміння «Свободою» демократії і Заходу має, щонайменше, специфічний характер.

З цих причин ми вважаємо, що «Свобода» не може належати до Комітету опору диктатурі і пропонуємо лідерам української демократичної опозиції переглянути питання партнерства з цією партією.

Нам нічого сказати тим виборцям, які голосують за «Свободу» і підгримують цю партію через свої расистські, антисемітські чи ксенофобські погляди.

Проте ми хочемо звернутися до тих українських виборців, хто підтримує європейську перспективу України. Ми усвідомлюємо, що ви можете віддати свій голос за «Свободу» на знак протесту антиєвропейській політиці Віктора Януковича. Утім, зростання політичної підтримки «Свободи» не допоможе, а лише перешкоджатиме процесу включення України в Європу, поглибить міжнародну ізоляцію нашої країни і буде наносити шкоду її іміджеві у світі. Це ускладнить внутрішню консолідацію, геополітичну стабілізацію та міжнародну інтеграцію молодої української держави.

Якби «Свободи» не існувало, Кремль змушений був би винайти таку партію: «Свобода» є найкращим інструментом для ворогів України у діях, спрямованих за правилом "divide at impera" («розділяй та владарюй»).

Підтримка кандидатів від «Свободи» демократичними опозиційними партіями на майбутніх парламентських виборах може бути використана владою та Партією Регіонів з метою дискредитації української демократичної опозиції, а відповідно – для відновлення втраченої підтримки Януковича та його партії у східній та південній частинах України. За таким сценарієм, будь-яка форма співпраці з «Свободою», швидше за все, призведе не до зміцнення, а до втрат, і навіть поразки демократичної опозиції у жовтні 2012 року.

Ми закликаємо українських політиків утриматися від підтримки кандидатів від «Свободи» у мажоритарних округах і від формування єдиних виборчих списків із представниками цієї партії. Хоча участі у спільних протестних акціях із «Свободою» буде важко уникнути, ми закликаємо всіх відповідальних політичних лідерів України утримуватися від постійного партнерства і тіснішої співпраці з цією політичною силою, яка шкодить фундаментальним національним інтересам України.

Ми закликаємо усіх українців висловити свою незгоду з ідеологією «Свободи» заради демократичного, толерантного, відкритого і рівноправного українського суспільства.

Наталя Амельченко, к. філос. н., доцент Національного університету «Києво-Могилянська академія», Україна

Максим Буткевич, журналіст, співкоординатор Проекту «Без кордонів» ГО «Центр Соціальна Дія», Україна

Тарас Возняк, головний редактор Незалежного культурологічного журналу «Ї», Україна

Катарина Вольчук, д-р філос. (пол.), доцент університету Бірмінгема, Сполучене Королівство

Кирило Галушко, к. і. н., голова Всеукраїнського наукового гуманітарного товариства, Україна

Сергій Гірік, аспірант Інституту української археографії і джерелознавства ім. М.Грушевського НАН України

Олександр Дем’янчук, д. пол. н., професор Національного університету «Києво-Могилянська академія», Україна

Володимир Дубровський, старший економіст Центру соціально-економічних досліджень CASE, Україна

Володимир Єрмоленко, д-р філос. (пол.), старший викладач Національного університету «Києво-Могилянська академія», Україна

Сергій Жук, д-р філос. (iст.), доцент Державного університету Болла, США

Тетяна Журженко, к. філос. н., стипендіат програми ім. Шкляра Гарвардського університету, США

Олександр Івашина, старший викладач Національного університету «Києво-Могилянська академія», Україна

Сергій Кисельов, к. філос. н., доцент Національного університету «Києво-Могилянська академія», Україна

Оксана Кісь, к. і. н., старший науковий співробітник Інституту народознавства НАН України

Карина Коростеліна, д. психолог. н., доцент університету Джорджа Мейсона, США

Олег Коцюба, аспiрант Гарвардського університету, США

Надія Кравець, д-р філос. (пол.), стипендіат програми ім. Шкляра Гарвардського університету, США

Остап Кривдик, політичний аналітик, член Комітету Київської незалежної медіа-профспілки, Україна

Сергій Куделя, д-р філос. (пол.), дослідник університету iм. Джорджа Вашингтона, Вашингтон, США

Тарас Кузьо, д-р філос. (пол.), старший науковий співробітник університету Торонто, Канада

В’ячеслав Ліхачев, директор програми Конгресу національних громад України

Євген Магда, к. пол. н., політичний аналітик, Україна

Юрій Макаров, ведучий каналу TVi, оглядач журналу «Український тиждень», Україна

Юрій Мацієвський, к. пол. н., стипендіат програми ім. Фулбрайта Інституту ім. Кеннана, Вашингтон, США

Михайло Мінаков, д. філос. н., доцент Національного університету «Києво-Могилянська академія», Україна

Андрій Мокроусов, відповідальний редактор часопису «Критика», Україна

Світлана Оксамитна, к. соц. н., доцент Національного університету «Києво-Могилянська академія», Україна

Олексій Полтораков, к. пол. н., старший консультант Ради національної і регіональної безпеки України

Олександр Полянічев, аспірант Європейського університету в Санкт-Петербурзі, Росія

Кирило Савін, к. е. н., керівник представництва фонду ім. Гайнріха Бьолля в Україні

Інна Совсун, старший викладач Національного університету «Києво-Могилянська академія», Україна

Іван Сойко, к. філол. н., доцент Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, Україна

Вікторія Сюмар, журналіст, виконавчий директор Інституту масово інформації, Україна

Ігор Тодоров, д. і. н., професор Донецького національного університету, Україна

Вадим Трюхан, аспірант Національної академії державного управління, Україна

Євген Фінкель, аспірант університету Вісконсин-Медісон, США

Олександр Фісун, д. пол. н., професор Харківського університету ім. В.Н. Каразіна, Україна

Джон-Пол Хімка, д-р філос. (iст.), професор університету Альберти, Канада

Валерій Хмелько, д. філос. н., професор Національного університету «Києво-Могилянська академія», Україна

Василь Черепанин, к. філос. н., старший викладач Національного університету «Києво-Могилянська академія», Україна

Оксана Шевель, д-р філос. (пол.), доцент університету Тафтс, Медфорд, США

Антон Шеховцов, к. пол. н., співробітник університету Нортгемптону, Сполучене Королівство

Олена Яцунська, к. пол. н., директор Центру розвитку місцевого самоврядування, Миколаїв, Україна

State of the Far Right in Ukraine

State of the Far Right in Ukraine

Ethnic Ukrainian ultranationalists
• Ukrainian National Alliance - Ukrainian National Self-Defence
• All-Ukrainian Union “Freedom”
• Congress of Ukrainian Nationalists
• All-Ukrainian Party “New Force”
• All-Ukrainian Organisation “Stepan Bandera Trident”
• Patriot of Ukraine
• Nationalist Youth Congress
• Social National Assembly
• Autonomous Resistance

Pro-Russian/pan-Slavic parties, organisations and movements
• Pro-Russian Cossacks
• Slavic Unity
• Progressive Socialist Party of Ukraine
• Social-Patriotic Assembly of Slavs
• Motherland

Petition for Support of the Visual Culture Research Center at NaUKMA

Dear all,

On February 10th, 2012, the President of the National University of Kyiv-Mohyla Academy (Kyiv, Ukraine) Serhiy Kvit banned the exhibition of the Visual Culture Research Center “Ukrainian Body” that explored the issues of corporality in contemporary Ukrainian society. Serhiy Kvit explained his decision in the following way: “It’s not an exhibition, it’s shit”. After the act of censorship, which drew a wide response in the Ukrainian and foreign media, the President of NaUKMA has initiated a number of bureaucratic restrictions against the Visual Culture Research Center as the organizers of the exhibition. On February 23rd the Academic Council of the university led by Serhiy Kvit passed a resolution to bar the activities of VCRC.

On March 12th, the President of NaUKMA Serhiy Kvit made a resolution on the prohibition of all events and exhibitions in the Old Academic building, where the Visual Culture Research Center has been working since 2008, referring to the building's “condition conducive to accident”. Despite its “accident rate” the galleries of Old Academic building are shortly to be used as the library archives. Hence the President of NaUKMA closed the VCRC's exhibition “Ukrainian Body” at first, then the Center itself, and eventually the premises where the VCRC is conducting events, announcing their “condition conducive to accident”.

We consider such gestures unacceptable acts of censorship against public dialogue on crucial social and political problems. The present sanctions are blocking the Visual Culture Research Center's current and future activities. The Center has become a milieu that provides critical thought and alternative knowledge for NaUKMA community and beyond. One can see the scope of Center’s activity on its webpage http://vcrc.ukma.kiev.ua/uk/archive/, it includes many international conferences and seminars, exhibitions, presentations and talks, and other events that attracted many students and broad public. NaUKMA has already received letters of support, asking to resume the Center's work in full scope, among them from Slavoj Žižek, Eric Fassin, David Elliott, Aleksander Kwasniewski, Serhiy Yekelchyk, Tarik Cyril Amar, John-Paul Himka, Aleksandr Bikbov, Michel Onfray, Artur Zmijewski, Vitaly Chernetsky, Oksana Timofeeva, Mikhail Mayatskiy, Sara Goodman, Alek Epstein and others.

We call for the immediate restoration of academic and artistic freedom at Kyiv-Mohyla Academy and ask the President of NaUKMA Serhiy Kvit to resume the Center's work in full scope in its current working space.

Please join this initiative to support the activities of the Visual Culture Research Center. Please sign the petition sending your name, title and affiliation to Vasyl Cherepanyn or write your own letter to the President of NaUKMA Serhiy Kvit asking to resume the Center's activity in the Old Academic building.

Please spread this petition.

For more information about the situation, please read the following:

http://ua.euronews.net/2012/02/14/ukraine-modern-art-controversy/

http://derstandard.at/1329870496526/Ende-eines-Kulturzentrums-Kiew-Kein-Raum-fuer-den-ukrainischen-Koerper

http://ukraineanalysis.wordpress.com/2012/02/27/sex-nationalism-and-academic-freedom-the-controversy-at-kyiv-mohyla/

Thank you for your attention and support!

К вопросу об украинском национально-освободительном фашизме (краткие размышления над статьей Александра Зайцева)

В продолжение дискуссии о лекции Гжегожа Россолинского-Либе, один из ведущих украинских историков написал очень хорошую статью «Чи існував український національно-визвольний фашизм?». В своей статье Зайцев перевел упомянутую дискуссию на качественно новый уровень, выдвинув два основных тезиса:

Тезис 1: Национально-освободительного фашизма не существует.
«ОУН наприкінці 1930-х рр. справді мала чимало спільних рис із фашистськими рухами, отож концепція, згідно з якою ідеологія і практика ОУН були фашистськими за своєю природою, має право на існування. Однак, нехтуючи принциповими відмінностями між націоналістичними рухами державних і бездержавних націй, вона породжує більше проблем, ніж допомагає розв’язати. Ідучи за цією логікою, у рамках фашизму довелося б сконструювати підкатегорію «національно-визвольного фашизму», що видається суперечністю у термінах».

Тезис 2: «Усташизм» как родовое понятие.
2. «ОУН доцільніше розглядати в контексті революційних ультранаціоналістичних рухів бездержавних націй, як-от хорватська «Усташа» чи Внутрішня македонська революційна організація. Для стислості назвімо цей тип рухів усташизмом. Він мав спільні риси з фашизмом (ультранаціоналізм, ставка на насильницькі дії тощо), але прагнув не до реорганізації вже існуючої держави на тоталітарних засадах, а до створення нової, застосовуючи при цьому всі доступні засоби, включно з терором».

Первый тезис мне представляется наиболее важным и в данной заметке я уделяю внимание только ему.

В настоящее время в широких академических кругах принято следующее определение фашизма:

Fascism is a genus of political ideology whose mythic core in its various permutations is a palingenetic form of populist ultra-nationalism (Roger Griffin, The Nature of Fascism, p. 26).
(Фашизм – это род политической идеологии, мифическим ядром которого – в самых различных формах – является палингенетическая форма популистского ультранационализма.)

Краткая дефиниция фашизма – палингенетический ультранационизм, где «палингенез» указывает на новорождение нации, представляемой в нелиберальных и некоммунистических терминах.

В 2007 году в работе «Модернизм и фашизм» Гриффин представил схожую дефиницию фашизма, связывая его с политическим модернизмом:

Fascism is a revolutionary species of political modernism originating in the early twentieth century whose mission is to combat the allegedly degenerative forces of contemporary history (decadence) by bringing about an alternative modernity and temporality (a ‘new order’ and a ‘new era’) based on the rebirth, or palingenesis, of the nation (Roger Griffin, Modernism and Fascism: The Sense of a Beginning under Mussolini and Hitler, p. 181).
(Фашизм – это революционный вид политического модернизма, который возник в начале ХХ века и миссия которого заключается в борьбе с якобы дегенеративными силами современной истории (декадансом) путем создания альтернативной современности и темпоральности («нового порядка» и «новой эры»), основанных на возрождении, или палингенезе, нации.)

Если говорить на «мирском языке», существует два национализма – хороший и плохой. «Хороший национализм» – это когда более или менее однородная этническая группа в одном или нескольких государствах осознает себя отдельной нацией и начинает борьбу (интеллектуальную и/или вооруженную) за создание независимого национального государства. «Плохой национализм» – это либо когда этническое большинство в том или ином государстве дискриминирует этнические меньшинства, либо когда то или иное государство подвергает нападкам этнические группы вне своего государства.

Петер Альтер, автор ставшей классической работы «Национализм», называет первый, «хороший» тип национализма «национализмом рисорджименто», а второй, плохой – «интегральным национализмом». К последнему типу Альтер относит итальянский фашизм и немецкий национал-социализм (нацизм). (Альтер выносит за рамки своего обсуждения т.н. гражданский национализм. Если согласиться с отождествлением гражданского национализма с конституционным патриотизмом, то подход Альтера представляется оправданным.)

Если говорить несерьезно, то национализм ОУН следует немедленно отнести к «хорошему» национализму рисорджименто. В 1930-х гг. украинский народ, осознававший себя отдельной нацией как минимум с конца XIX века, проживал на территории Польши, СССР и Румынии. Члены ОУН, как самоназначенные представители украинского народа, вели борьбу за создание независимого национального государства. Более того, все речи о «новой нации» и «новом типе украинца», которые были свойственны как Донцову, так и идеологам ОУН, следует рассматривать не в рамках палингенетического дискурса, а именно как указание на идею «рисорджименто» (ит. возрождение, обновление). Наконец, насилие ОУН по отношению к полякам и русским – это насилие против представителей государств-угнетателей; сюда же с некоторой оговоркой можно отнести евреев (как «жидо-большевиков»), которые ассоциировались с советской властью. После этого можно поставить точку (и со спокойной душой перечитать «Націоналізм і націоналістичний рух» Олега Багана).

Сделав это, мы совершаем две ошибки: (1) «заживо выдираем» борьбу ОУН из политического, исторического, социального и культурного контекста и игнорируем огромный корпус идеологических текстов ОУН, а также (2) наделяем «национальное освобождение» статусом политической идеологии или наделяем «национальное освобождение» элементами либеральной идеологии.

В заметке на Zaxid.net, равно как и в важной научной статье «Український націоналізм і фашизм (1920-30-ті рр.)», опубликованной в журналах «Українські варіанти» и «Ї», Александр Зайцев совершенно не соглашается с пропагандистскими выводами Олега Багана и не совершает первую ошибку. Однако, утверждая, что понятие «национально-освободительный фашизм» демонстрирует противоречие в терминах, Александр Зайцев действительно наделяет «национальное освобождение» характеристиками, которые могут быть для него свойственны в одном контексте, но не свойственны в другом.

Ключевой вопрос здесь: является ли национально-освободительная борьба всегда либеральной? Наличие корня «liber» как в выражении «national liberation», так и в слове «liberalism» не может указывать на положительный ответ на этот вопрос. «Национально-освободительная борьба» по своей природе неидеологична, это всего лишь процесс (удачного или неудачного) обретения национального государства. Само понятие «национальное освобождение» ничего не говорит об идеологии политической системы чаемого государства. История показывает, что национально-освободительную борьбу вели и либералы, и коммунисты, и исламисты. По какой причине мы отказываем фашистам в праве на национально-освободительную борьбу?

В отличие от «национального освобождения», фашизм действительно является идеологией. В этом качестве он существует на трех уровнях: на уровне интеллектуальном (отдельные идеологи и/или элитные круги), на уровне движения и на уровне режима. В межвоенной Европе фашизм был одной из трех доминирующих идеологий и существовал на всех трех уровнях. В полной мере он сумел установиться в качестве режима только в двух государствах – в Италии и в Германии. В Румынии фашистский режим «железно-гвардейцев» был установлен лишь на короткий промежуток времени, Австрию после «аншлюса» нельзя считать независимым государством, а режим усташей в Хорватии был марионеточным.

Если согласиться с тем, что фашизм возможен только тогда, когда наличествует, по словам Александра Зайцева, стремление к «реорганізації вже існуючої держави на тоталітарних засадах», то мы автоматически подвергаем сомнению статус фашизма как политической идеологии. Более того, в этом случае мы уравниваем государство и нацию, тогда как объект фашистского палингенеза – это не государство, а нация (или раса), которая может быть как государственной, так и безгосударственной.

Страсти по фашизму

После состоявшейся лекции немецкого исследователя Гжегожа Россолинского-Либе «Степан Бандера: жизнь украинского революционного националиста и память о нём, 1909-2009» в Посольстве Германии в Киеве не могу не поделиться одним из выводов, которые я сделал лично для себя. Печальный вывод, о котором сейчас пойдет речь, это низкий уровень просвещенности широких слоев украинского общества.

Мой коллега Вячеслав Лихачев во вчерашнем интервью порталу «Ревизор» сделал весьма точное наблюдение –

[В украинском] контексте сама постановка вопроса про Бандеру как фашиста однозначно вызывает отторжение в гораздо более широких слоях общества, нежели та узкая прослойка, которую можно назвать неонацистской в собственном смысле этого слова. «Фашизм» в [украинской] языковой традиции – это такое бессодержательное ругательство, что-то типа «мерзавец». Как невозможна академическая лекция «Бандера как мерзавец», так нельзя провести у нас и мероприятие под названием «Бандера как фашист» [...].

Когда я читал комментарии на тему «Россолинскй-Либе – украинофоб, потому что называет Бандеру “фашистом”», я долгое время не мог понять логику этого тезиса. Конечно, логики в нормальном понимании этого слова в данном тезисе нет, но в нем есть некая внутренняя идея, с которой соглашается пугающее количество украинских граждан. Эта идея заключается в том, что о любых украинцах можно говорить только как о мертвых – либо хорошо, либо никак. Т.е., например, утверждение о том, что украинцы принимали участие в Холокосте, воспринимается как обвинение против украинского народа. Корни этой «логики» лежат в неверном представлении народа или нации не как группы личностей, а как некоего единого органического тела – биологического корпуса «живых, мертвых и неродившихся». Ассоциация любого элемента этого тела с чем-либо негативным ведет к переносу негатива на все тело.

Идея нации как органического тела лежит в основе всех ультранационалистических, расистских и фашистских теорий, хотя и не только них. Она используется как для защиты и прославления своей нации, так и для осуждения других. Природа этой идеи антинаучная и глубоко анти-Просвещенческая.

Но вернемся к фашизму. Вот две цитаты из двух разных источников. Первая цитата – из репортажа Александра Чаленко о пикете Посольства Германии в Украине, проведенном праворадикальной партией «Свобода».

«Немецкий товарищ, если верить свободовцам, собирался обвинять в фашизме их кумира – Степана Бандеру».

Вторая цитата графическая –


Такие лозунги использовала «Свобода» в пикете Посольства Германии.

В обоих случаях мы имеем дело с репрезентацией фашизма, как «мерзости», что лишает понятие всякого политического смысла и сводит его к ругательству. Для специалиста очевидно, что в фашизме нельзя обвинять: мы можем интерпретировать идеологию того или иного движения как фашистскую, так же как мы можем говорить, что движение может быть социалистическим, консервативным или либеральным. Т.е. журналист Чаленко и активисты «Свободы» апеллируют к «простонародному» пониманию «фашизма» как ругательства. Но если журналист Чаленко всего лишь демонстрирует свой низкий уровень образования, то в случае со «Свободой» все несколько сложнее. Правые радикалы используют понятие «либеральный фашизм» – данный термин «прославился» благодаря американскому ультраконсервативному журналисту Йоне Голдбергу, который в своей псевдонаучной книге «Либеральный фашизм» пытался доказать сторонникам Республиканской партии, что демократ Барак Обама является, в сущности, фашистом, так как фашизм, по утверждению Голдберга, это левая идеология. Естественно, публикация пропагандистской книги Голдберга не осталась незамеченной и вызвала шквал возмущения со стороны ученых, занимающихся проблемой фашизма.

Однако я отдаю себе отчет в том, что мы не можем – по разными причинам – требовать от журналиста Чаленко и активистов партии «Свобода» научного благоразумия. Вместе с тем, именно научного благоразумия мы можем требовать от ученых или тех, кто себя считает таковыми. Вот цитата из письма Олены Бетлий и Катерины Дысы (Центр польских и европейских исследования, «Киево-Могилянская Академия»), адресованного Фонду им. Генриха Белля, который организовал приезд Россилинского-Либе в Украину. Именно в Центре польских и европейских исследований должна была изначально состояться лекция немецкого ученого, однако Бетлий и Дыса отказали в предоставлении «площадки».

[T]he title of the lecture (“Ukrainian Fascism, German National Socialism, Soviet Communism, and the Question of Ethnic and Political Violence in Western Ukraine”) [was] too broad and demonstrated non-professionalism of the lecturer (for example, the use of anachronistic terms such as ‘fascism’, historically appropriate only to the particular ideology of Italian Fascism. This demonstrates that such an approach is tendentious).

В течение 1990-х годов в научном мире сформировался широкий консенсус относительно того, что фашизм является не только именем собственным идеологии Бенито Муссолини, но и родом политической идеологии. Как у всякого рода, у фашизма есть разновидности: итальянский фашизм (Муссолини), немецкий национал-социализм (Адольф Гитлер), румынский гвардизм (Корнелиу Кодряну), британский фашизм (Освальд Мосли) и прочие. Бетлий и Дыса являются кандидатами исторических наук, поэтому мы вполне вправе требовать их знакомства с доминирующими направлениями в исторической (и политологической) науке. Заявления о том, что фашизм является «анахроничным термином» и «исторически релевантным только для идеологии итальянского фашизма», ничего кроме усмешки ни на одной серьезной конференции вызвать не могут. А если подобные заявления прозвучат в статье, поданной для публикации во влиятельном рецензируемом журнале, то такая статья будет отклонена, а автору посоветуют ознакомиться с широким спектром работ на тему фашистской идеологии. Особенно Катерине Дысе, которая окончила аспирантуру Центрально-европейского университета, где преподает один из лучших центрально-европейских исследователей фашизма Константин Иордаки.

Неспособность понять, что «фашизм» является не ругательством, а названием определенной политической идеологии («Свобода» это, между прочим, очень хорошо понимает), ведет к тому, что общество лишается способности распознавать природу этой идеологии и может сделать много шагов в сторону фашизма, даже не осознавая, что занимается мерзостью.

Полезный материал по теме -
Роджер Д. Гриффин: Сегодняшнее состояние и будущие направления сравнительных исследований исторического фашизма и неофашизма